ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ (ВІДЕО)

НЕ ПОШКОДУЙТЕ СВОГО ЧАСУ, ЩОБ РОЗІБРАТИСЯ.

      ТОЙ МУРУЄ, ТОЙ РУЙНУЄ

            І ТАК далі, якщо іти за текстом Тараса Шевченка: третій мудрує, ще хтось неситим оком за край світу зазирає. Останній, ясна річ, з тим, щоби бодай ще що-небудь прихопитиз собою у домовину. А чому вагатися, якщо мова іде про децентралізаціюз її ОТГ -об’єднаними територіальними громадами. Більшості селян не втямки, що це ж не лови гав, поки ярмарок. Ділять, рвуть на шматки-«князівства» та «намісництва» райони й області – кому ще це зараз не ясно? А знаходяться такі, яким, мов за туманом, нічого не видно. Як скажімо,Прем’єру Володимиру Гройсману, який децентралізацію влади вважає найуспішнішою нині реформою в Україні. Ото передає куті меду, так передає. І не кривиться. Тим часом людям по селах від обид і кривд аж обличчя перекошує.

          Хоч якщо судити по Дніпропетровській області, складається враження, наче у цім ділі і областьсправді не просто попереду всіх в Україні, але й попереду усієї Європи. Це коли слухати легенди та міфи йз вуст нинішніх її керманичів. Ніби ми всі тут зовсім скоро зажируємо у своїх децентралізованих іукрупнених громадах, як у Бога за пазухою. Томуначе геть недоречно згукує раптом прес-конференцію сільський голова с. Спаське Новомосковського району Андрій Горб і жаліється, що ніяких надій немає його «маленька» громада вирватисьіз пазурів того, хто забажав «під ці фанфарипідім’ятигамузом весь район від  села А до села Я, а коли вдасться, то і більше».

           Взагалі-то, за першим «генеральним» планом, спущеним у район з ОДА, Новомосковщина повинна була розділена межами на чотири ОТГ. Але як тільки заходилися ділити, кинулися і тутешні ще існуючі де-юре і де-факто селищні та сільські ради. Оскільки Закон про децентралізацію наділив їх добровільним правом самим вирішувати, з ким єднатися і брататися. Та ж Спаська сільрада Андрія Горба зібралася навіть накивати п’ятами з рідного району,аби далі жити і горя не знати в купі з громадою містечка Підгородне сусіднього. Що дуже привабливо виглядало: Підгородне до Спаського ближче від будь-якого населеного пункту свого району. У них багато і спільного — поля й степи, інші природні об’єкти, та ж річка Кільчень. Нарешті одна і дорога, якою поїдеш – не розминешся з обласним центром. Так ні, враз заборонили селу Спаському навіть заїкатися союз з містом Підгородним. Натомість ніби щоб провчити за спробу втекти, ледь не наказово «порадили» об’єднуватися з громадою селища Губиниха. Мало того, що це за 30 кілометрів в інший бік – ще й через пеньок колоду. Бо перестрибнути треба дві сільради –Миколаївську та Мар’янівську.

Якщо ми правильно зрозуміли Андрія Горба, то такі «географічні новини» ніякне випадково — навмисне затіяли. Щоби внести настільки безглузду плутанину, коли ледь не кожен загукає: а навіщо нам отака недолуга децентралізація?!

         -І ось збирає нас народний депутат Вадим Нестеренко, — оповідає Андрій Горб, — і наче вже остаточно вирішену веде мову не розбігатися на «укрупнено-дрібні» громади, а триматися і далі купи. Усім районом скопом, як і зараз. Ну, район був – тепер буде Новомосковська ОТГ. Вважайте, що обведемо навкруг пальця децентралізацію: вона нас розганяє, а ми ні крок одне від одного!

          А може, запитали журналісти, в цьому є і резон? Спаський сільський голова так не думає. Навпаки, не сумнівається, що затія з ОТГ не позбавлена сенсу. Позаяк, приміром, ради суто степових громад давно уже «не близькі духом» з радами лісової зони, тим паче, з колишніми військовими гарнізонами.

          -Хоч головне, — каже Андрій Горб, — що пан Нестеренко давно контролює тут більше двох третин орних земель, і не зупиняється прибирати до володінь все більше і більше. У нього мета, з якою він і не криється – у свою вотчину узяти весь район. Не роздрібненим. Отож уціліла громадав масштабах району – навіть не загроза, а реальність повноти влади у його одних руках. Тим паче, ратуєнародний депутат- вважай уже поміщик- за приєднання району до міста Новомосковська. Мовляв,доля селян у прийми покірно іти…

           А В ЦЕЙ ЧАС У ПЕТРИКІВЦІ

           А ось у районі, знаному своїм петриківським розписом, медійну конференцію скликали вже голови двох рад –Єлизаветівської сільської Максим Голосний  та Миколаївської селищої Володимир Погребняк. Останній – учорашній учасник АТО тавідважний чоловік ще й тому, що зважився очолитизовсім «убиту» селищну раду,де дороги, соціальні і побутові тили вкрайзанедбані, а власної казни не вистачає навіть на зарплату працівникам селищної ради.

         — Мене не вразило, а шокувало, — каже Погребняк, — що ні районна держадміністрація, ні районна радане тільки непоспішають допомогти нашій громаді долати жахливе становище, а все роблять, щоб ми й не могли звестися з колін.

          Ви можете у таку «нісенітницю» повірити? Доведеться! Не дочекавшись допомоги, більше року селищна рада самотужки намагається виборсатися з провальної ями. Мовби на рівні державному і надано шанс. Коли попроситися в об’єднану громаду із самодостатньою територією. І на такі «заручини» з розумінням та добровільно погодилася сусідня Єлизаветівська сільська рада. Все одно, що згодилася взяти «на буксир», як це колись відстаючих брали передовики. І що ви думаєте? Цілий місяць зграями налітали, мов круки, і на Єлизаветівку, і на Миколаївку керівники РДА та райради та їхні підлеглі. З тим, щоб розбили вони між собою глек. Для миколаївців й заходилися квацювати Максима Голосного чорним брудом з голови до п’ят. І такий, і сякий – мовляв, горя з ним наберетеся по зав’язку.

        -Хоч стало ясно, як на вітрині, — зітхає Володимир Погребняк, — що дати змогу Голосному очолити ОТГ – значить районним «вождям» винести собі смертний вирок. Він ловив і досі ловить їх на таких зловживаннях і злодіяннях навіть, що у нормальній державі давно таким сидіти не в службових кабінетах, а десь у надто і не надто віддалених місцях…

            Але це тема для іншої розмови. Погребняк повертається до того, що йому болить. Після фіаско з Єлизаветівкою подався на поклін до Обухівки – також сусіднього селища, та уже й сусіднього району. Отримавши і цього разу згоду, вчинив хитріше: і його Миколаївська, і Обухівська громади провели сесії своїх рад і сходки населення: бути чи не бути ОТГ? Люди погодилися — бути. Разом же легше і батька бити! І не біда,що їх розмежовують кордони різних районів. Закон же про децентралізацію вимагає лише добровільної згоди та спільних меж між собою. З чим погодилася й обласна держадміністрація – тільки не Петриківська районна. Обласна підписала документи, які подали суб’єкти об’єднання, відіславши їх у Верховну Раду, а районна… досі не дає згоди на зміни меж своїх «володінь». Майже кістками лягають, щоб зберегти «цілісність» ввіреної їм території.

           -Зрештою, Петриківський район єдиний на Дніпропетровщині, де ще не створили жодної об’єднаної громади, бо з усіх сил саботують процес і усім бажаючим гуртуватися за власними уподобаннями встромляють палиці в колеса, — заявляє від себе сільський голова з Єлизаветівки Максим Голосний. – Не створили, і створювати не те що не збираються, а заважають усім, кому не терпиться на волю…

            Ладні зберігати цілісним район, уявляючи його і далі «резервацією» власних земель? Ні, тут, на думку Максима Ігоревича, інша мета. Але не менш підступна. Це, може, єдиний район в Україні, де дев’ять з кожних десяти місцевих чиновників сидять у керівних кріслах ледь не битих два десятка останніх літ. Тут голова райради Наталія Коваленко, приміром, «вічна» — з часів ще Леоніда Кучми, здається. І «червоні», і «білі» приходили, та в районі місцеві «вожді» перефарбовувалися у завгодно-які, тільки б залишатися в «дамках».

         -Район уже давно опустили у таку багнюку, що виборсатися з неїнавряд чи найближчим часом вдасться, — пояснює Голосний. – Та йому це й не треба. Тягне за собою, опускає все глибше у провалля й тутешній народ. З яким тільки злиденним та ошуканим і вміє петриківська «знать» щоразу обиратися у владу. Чим більше селяни в боргах, як в реп’яхах, чим злиденніші тобто, тим легше таим чіпляти локшину на вуха таоманливо обіцяти золоті гори…

           Ви зрозуміли? Петриківські «благодійники» ладні неушкодженим район свій зберігати до останньої миті і можливості. Поки він існуватиме і мучитиме людей, доти для них немає загрози залишитися без роботи у мяких кріслах.Воістину, як і писавТарас Шевченко: поки одні мурують, інші руйнують. І навіть саботують. А де ж загальнодержавна політика з децентралізації влади в Україні? Якщо говорити про Дніпропетровщину, то тут, свідчать троє сільських голів – Андрій Горб, Максим Голосний і Володимир Погребняк – її немає і не видно.

                ЗАТЕ ВИДНО ПІДСТУПНІ НАМІРИ

           І видно їх на прикладі того ж Новомосковського району. Тут сільські та селищні ради влаштовують громадські слухання, куди виносять пропозицію нардепа Вадима Нестеренка, мета якої — щоб ви думали? Спаський сільський голова Андрій Горб мов у воду дивився: Вадим Григорович (себто Нестеренко) ратує уже в одну громаду, ніби в овечу кошару, заганяти не тільки  15 сільських та селищних рад Новомосковського району, але і п’ять сусіднього Магдалинівського та на додачу ще й Чумаківську Дніпропетровського. Мала купа, коротше, давай ще! А все тому, що це ради, де орендують землі аграрні фірми і товариства, підлеглі шановному пановінардепу–див. «реєстр», складений громадським рухом «Чесно». І він особисто прибуває у село Знаменівку, і як головуючий особисто проводить те, що мало бути громадськими слуханнями. Вийшла ж пародія: зібрали народ у шкільній залі, де усім бажаючим не вдалося вміститися. А у селян своя думка єднатися з сусідніми радами вздовж автомагістралі у бік Павлограда – з Меліоративною селищною та Орлівщинською таПіщанською сільськими. Однак Вадим Нестеренко гнув своєї. Наперекір тому, що його ідея хоч збереже купою район, та не тримається купи з Концепцією децентралізації в Україні місцевого самоврядування і територіальноїорганізації влади. А ще ііз Законом, схваленим задля її втілення Верховною Радою. Як Концепція, так і Закон вимагають не тільки спільних меж, але й максимальної віддаленості сіл від майбутнього адміністративного центру — не більше 25 км. І гуртуватися лише за згодою переважаючої більшості населення.

           Та сьогодні навряд чи й дивується хтось у подібних випадках. Є потреба натомість говорити про сільський народ. У Знаменівці ще недавно люд жив гордий і незалежний, який знав собі ціну  і був наділений почуттями власної гідності. А сьогодні багатьох тутешніх селян, складалося враження,немов підмінили. Все одно, що слухняно перепитували: «Ми моголи?» І аж бігом погоджувалися: «Моголи, моголи!» Бо для чого затіяно децентралізацію? Для того, щоб левовучастку повноважень і загальнонаціональних податків передати територіальним громадам. А заодно людей на місцях схилити до масового підприємництва та бізнесу, активізувавши в межах територій перш за все виробництво всіляких продуктів і виробів, а далі й надання розмаїтих послуг, що також приноситиме «дивіденди» у свою «казну». Народного ж депутата, ні на йоту не сумнівається, скажімо, відомий в області фермер Анатолій Гайворонський, приваблює те, що буде можливість сконцентрувати фінансові, земельні, також всі інші ресурси і можливості у переважаючому підпорядкуванні. Він тут буде кум королю і сват міністру.Чиї володіння від Чумаків і до Приюту? Отож!Асільський людмало не на сотню кілометрів з краю в край потім швидко оберне майже у кріпаків без прав «писати і малювати». На це потай і спрямований задум Вадима Григоровича…

        -Шкода народ, який піддакував Нестеренку і згідно кивав йому головою, — каже Гайворонський. – Прикро та боляче, що люди доведені до такого покірного стану. Вважайте, до відчаю. Чи ж не пора подумати про дітей і внуків? Про те, щоб вони могли жити на своїй землі та були її господарями. Ігосподарями власної території та власної долі. Не наймитамина своїй землі у своїх селах…

         І надії на це зберігаються. Помруть, принаймні, останніми. Адже не зміг одначе шановний народний депутат сповна переломити на свій бік мешканців Знаменівки. Не набрала більшості голосів пропозиція обмежитися єднанням чотирьох окремо взятих сільських територій. Але й ідея Нестеренка до цілого міста Новомосковська доточувати весь оптом сільський район та ще й шматки двох інших сусідніх також не набрала необхідної кількості голосів. Як же тепер бути? Вадим Григорович не розгубився – і тут криється небезпека, що надії можуть згинути, як їх і не було. Підуть, мовляв, по хатах-дворах анкетувати й опитувати селян, за яку вони громаду – людську чи Нестеренкову? І кому не ясно, що все залежатиме не від тих, кого опитуватимуть, а хто опитуватиме?

          БО НАЗАД ВОРОТТЯ НЕ БУДЕ

            Може, й дарма ми поквапилися не зовсім добрими словами відгукнутися про певну частину мешканців Знаменівки. Бо ось наступні громадські слухання у Новомосковському районі відбулися у селі Орлівщина – і результат рішуче протилежний. Тут за варіант, який силоміць нав’язує селянам пан Нестеренко, з 256 зареєстрованих орлівщан проголосував лише один-єдиний, як палець. А за те, щоб єднатися з Піщанкою, Знаменівкою та Меліоративним, свої голоси віддали 235 чоловік. Є різниця? Таки так! А чому настільки масово інша позиція – скринька, уявіть собі, нібиі «несподівано», однак дуже просто відчиняється.

           -У Знаменівці висадився цілий десант чужаків, — пояснює місцева жінка-активістка Марія Бондарева, — які прибули разом з паном народним депутатом і тишком-нишком проникли у тісний зал, де відбувалися слухання. Через це там місць своїм і не вистачило, а в результаті за дурню Нестеренка аж по дві руки піднімали приблуди, котрі не те що п’яте, а десяте колесо до селянського возу…

          Нас про це попередили, продовжувала Марія Григорівна, і ми змогли упередити подібне нахабство. Яким чином? При реєстрації усі жителі села, які не залишилися інертними та байдужими і виявили бажання наперекір заявити свою думку, отримували в руки ще й біленькі папірці-мандати. Потім люди ними і голосували. А «гостям» вносити хаос зась. Тим паче непрошеним, яких ще й намагалися не пропускати. І що це спрацювало практично на всі сто відсотків, кожен побачив на власні очі. Воднораз було помітно, що не лише у приміщенні Будинку культури, а й довкола нього та загалом у селі того дня висіла-витала тривога. Практично кожен проявляв пильність і зупиняв кожного незнайомого, який намагався «затесатися» поміж орлівщан. Мене, автора цієї публікації, який прибув у село з суто журналістською місією, не менше, ніж п’ять разів перепитували, хто я такий і чому сюди приїхав?

          -А як інакше, якщо сьогодні вирішується не тільки наша, але й доля наших дітей та онуків і села загалом, — по-серйозному внесла ясність все та ж Марія Бондарева. – Ми вже навчені недолугою кучмівською земельною реформою, коли нас фактично без нас – не питаючи – розігнали з колгоспів. А вийшло, що отарами та чередами повиганяли багатьох і з сіл. Зараз, навпаки, заганяють – але куди? Чи не в резервації наймитами і кріпаками на панів спини гнути?

           -І як нам не стерегтися ще однієї напасті і біди, — підтримав згодом Марію Григорівну ще один мешканець Орлівщини Сергій Яцуба, — якщо більше ніж двадцять останніх літ кожен так і старається надурити селян? Наобіцяти їм сім мішків гречаної вовни, і все задля того, аби якомога на вигідніших для себе умовах виманити собі земельні паї? В яке село не приблудиться звідкілясь нинімурло, і села незабаром як не було! Скільки можна? Досить!

             Сергій Іванович, до речі, чи не першим зауважив, що дуже розмахують руками, малюючи неземний рай  на три нинішні райони розтягнутій громаді, жують-жують вигоди і наче переваги, а «проковтнути то і нічого». Сам Яцуба зробив кілька спроб з’ясувати-дізнатися, а чому «такої гігантської конфігурації пропонується нова об’єднана громада, кому це стільки землі знадобилося, та ще й з рабами, котрим самотужки краще не господарювати?».Але відповіді так і не діждався. Як не удостоїлася її чесної та вичерпної і Любов Резніченко. А жінка питала прямісінько в лоб: «Чого це ви коло та навколо, конкретно нічого нашому селу не обіцяючи?». І справді, в.о. – виконуючий обов’язки – міського голови Новомосковська Сергій Горошко про те, «як же будемо жити, бюджет і проблеми ділити, інтереси всіх майже сімдесяти населених пунктів враховувати, коли утворимо спільну громаду», уникав говорити. Оскільки на його думку «зараз головне якомога швидше об’єднатися, а для всього іншого створимо потім робочі групи і будемо рішати і домовлятися».

-Це значить щоб вступали ми наосліп, а вороття потім не буде, чи не так, панове пройдисвіти і прихвостні народного депутата Нестеренка? – Відверто гидливо,зневажливо та обурливо завирував зал. І не випадково. Не зі зла, якщо хочете знати. А від жадання правди і справедливості.

            Бо даліз’ясувалося, що місто Новомосковськ «після заручин і весілля» обиратиме більше депутатів, ніж усі нинішні сільські та селищні ради, разом узяті. Це по-перше. А, по-друге, щоб кожна нинішня -суто сільська -рада обирала бодай одного від себе посланця в об’єднану раду, так не вийде, на жаль. За виборчим законодавством кожній місця-мандату просто не знайдеться…

            Багаточого нещирого і навіть, даруйте, брехливого на зборах селян в Орлівщині з’ясувалося. Що в багнюку-болото городяни воліють мов на налигачі затягнути жителів довколишньої сільської місцевості. Виконуючий обов’язки міського голови Сергій Горошко, який прибув саме це «втілюватив життя», насправді, як той король, котрий виявився голим. Чи лжецар. Виконує він обов’язки новомосковського міського голови уже півтора роки– від самих виборів. Думаєте, тому, що законного голови тут ніяк не виберуть? Навпаки, законний волею жителів міста обраний теж півтора роки тому.  Ось він тут, на громадських слуханнях в Орлівщині як почесний і бажаний гість – Віктор Литвищенко. Сьогодні один з двох в Україні міський голова, якого народ обрав вп’яте – на п’ятий термін. Але єдиний, котрий після виборів так досі і не сів за стіл «градоначальника». З тієї причини, що новомосковський люд то за нього горою, а ось нардепу Вадиму Нестеренку – як кістка поперек горла. Він вирішив, що такий самостійний і непокірний мер не підходить місту, де Вадим Григорович усіх під себе горне, як той бульдозер. Народний депутат скасував Конституцію України, яку народ проголошує у нас єдиним джерелом влади. Тобто народовладдя пан Нестеренко замінив своїм владдям – явно послав конституційний лад під три чорти вибриком, і з нього як з гусака вода: ні суди, ні ОДА, ні навіть Адміністрація Президента не може по суті антидержавника і правопорушника вернути до тями. На вулицях Новомосковська ми провели імпровізоване опитування городян, і маємо підстави свідчити, що тут рейтинг нашого Президента наразі практично нульовий. Причина? Витівки, які творить у місті чи з містом ще недавно палкий прихильник Партії регіонів, а сьогодні член фракції Петра Порошенка «Солідарність» у Верховній Раді Вадим Нестеренко. А голові обласної адміністрації Валентину Резніченку все одно, що язик затягло – ні пари з його вуст не чути супроти настільки брутального самочинства.

         Тут ще й з попередніми виборами міської радизахомутали більше, ніж треба. Зараз той же в.о. Сергій Горошко знаєте, де сесії проводить? За високими мурами недоступного для пересічних, але дуже небайдужих містян заводу хлібопродуктів, який контролюється Нестеренком. Себто активістів міста туди не пускають. Депутатів завозять на територію заводу в мікроавтобусах, і далі їх беруть під охорону «тітушки» з «офіційними поліцейськими навпіл». Кілька разів розгнівані люди з боями намагалися прорватися на сесії – нічого у них не вийшло. Відтісняли народ силою, як зайвий непотріб. Оце у таку «демократію» ледь не за вуха і тягнуть весь Новомосковський район. З «потрібними» Вадиму Григоровичу околицями – уявляєте?

           Чи не вперше селяни-учасники громадських слухань в Орлівщині змогли переглянути відеозаписи сутичок навкулачки городян з «тітушками», котрі грудьми захищають «пацюків, які ховаються від людей у погребах хлібозаводу» – так у Новомосковську сьогодні величають своїх міських зрадників-депутатів.Але найцікавіше, що сталося тепер – продемонстрували і відеозапис засідання міськвиконкому, на якому якраз «шукали» аргументи, навіщо потрібен місту і весь оптом район? Ви не повірите: чи не для того у першу чергу, що ось зараз немає де… закладати нове кладовище для городян. Люди мруть, виявляється, як мухи, а де їх тут ховати, уже й невідомо. Коротше, місто справді порожніє, зупиняючи одні за одними тутешні виробничі підприємства – тепер давайте й села перетворювати на кладовища, могильники, чи як?

             Як велику таємницю, в Орлівщині оприлюднили сущу правду: сьогодні Новомосковськ власних прибутків – податків у казну – збирає в межах 150 млн. грнна рік. А його видатки сягають 524 млн. Зрозуміли? Отримують у 3.5 рази менше, ніж проїдають. Банкроти! Якщо ж поєднаються Піщанська, Орлівська та Знаменівська ради, то їхні надходження разом сягнуть 72 млн. грн. При нинішній потребі 82 млн. Але ж перша цифра не межа. Не остаточна буде завтра, коли влада громади сягне на всю територію – і поза межами населених пунктів. Тут же навколо сіл «курортна» зона, де санаторіїв і баз відпочинку нараховується 90-то. Та понад 70 садівничо-городницьких товариств. Набудували ще також новоявлені «круті» палаців та особняків і котеджів там і тут, що від яких в очах мерехтить. А вже настав час, коли за подібну розкішну нерухомість необхідно сплачувати податки. То чи і не тут собака зарита: забрати, як останню свитину зняти, у «багатих» останнє, що у них ще лишилося, включаючи у першу чергу їхню землю, і привласнити,  поділити «між нами, своїми, дякувати Богу, не бідними»? За принципом не ловити гав, поки цей безлад-ярмарок в Україні і народ, тим паче сільський, дозволяють шити у дурні!

Микола ОМЕЛЯНЕНКО.

             ДОВІДКА ДЛЯ СЕЛЯН ПРИ ЦІЙ НАГОДІ: Створення об’єднаних територіальних громад за законом передбачається винятково на добровільних засадах. Примушувати ніхто не наділений правом. Інша річ, що оголосивши «колективізацію», іншими актами законодавець передбачив додаткові надходження до місцевих  бюджетів і державні субвенції на утримання закладів освіти, медицини та загалом соціальної сфери лише об’єднаним громадам. Тобто не гуртуєтеся з сусідами – нарікайте на себе,але підтримки не буде. Все одно, що хоч і воля ваша, як чинити, одначе мов ковадло, коли якщо не послухаєшся – добра й прихильності не чекай. Так що, хочете чи не хочете – рано чи пізно муситимете коритися. Тому краще загодя й непоспіхом все добре продумати, зважити і знайти найприйнятніший для вас варіант. Головне сьогодні – щоб в інтересах селян, тих же фермерів, селянських сімейних і одноосібних господарств і т.д., а не зграям земляних магнатів, котрі чимдалі шаленіють від своїх «перспектив» і з усіх сил та за будь-яку ціну намагаються їх «реалізувати».

           Наступна актуальна при цій нагоді порада – не чекайте, наче для вас за вас потурбуються нинішні «вожді» як на місцях, так і з «губернії» та столиці. Об’єднання громад замислено для того, щоб передавати людям важелі, засоби і можливості управляти своїми територіями, не кланяючись «вищестоящим» начальникам та органам. Тому, люди добрі, прокидайтеся і надійтеся лише на себе –проявляйте інтерес до усього того, що відбувається та коїться у ваших громадах. Втім, не тільки інтерес  — засукуйте рукава та самі приступайте розбудовувати і розвивати території своїх громад. Іншого не дано. Інший варіант – це або як у Петриківському районі марно чекати манни небесної, або як у Новомосковському потрапляти у резервацію. За нашими ж даними у подібну пасту намагаються спіймати селян і в Юр’ївському районі.

         Нарешті таке діло: виникають нові об’єднані громади – відраду беріть биків за роги, а Бога за бороду. Бо це уже і ваша власна відповідальність за те, яким шляхом підуть ваші теперішнігромади. А то на Дніпропетровщині Апостолівський район чи не першим у масштабах усієї України розпався на об’єднані території, а районна рада як була, так і зостається. Ще й намагається правити бал. Як і районна державна адміністрація. Хоч вони тепер як приший-кобилі-хвіст: хто та як має надалі управляти і власною, і спільною комунальною власністю громади мусять визначитися на власний розсуд. У своїх інтересах, а не гнутися «благодійникам» у «районі». Бо пора нарешті збагнути і те, що децентралізація – це  адміністративно-територіальна реформа, котра за задумом як  її ініціаторів, так і законодавців скасовує райони. Місця їм не передбачено. Добре це чи погано – не про це зараз річ. Говоримо прямо про те, що відбувається і всіх селян чекає.

 

Газета «Фермер Придніпров’я»

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter